Розбір

Удари по суднах біля Румунії й Болгарії: Росія випробовує НАТО чи закриває Україні останній морський шлях?

Alex Samborskyi · War Pulse · 24 жовтня 202610 хв читання

Інциденти 5–23 жовтня 2026 року й передісторія від грудня 2025-гоДані станом на 23 жовтня 2026

За три тижні жовтня дрони вразили вісім торговельних суден біля Румунії та Болгарії. П'ять затонули, близько 30 моряків загинули або зникли безвісти^[1]. Маршрути пов'язують усі вісім суден із дунайським судноплавством: більшість прямувала до його портів або чекала біля Суліни, а Able вийшло з Галаца до Стамбула^{[2–13],[14]}.

Місця ударів складаються в одну лінію навколо дунайського коридору — критично важливого для українського експорту після зупинки портів Великої Одеси. Це ставить два питання: чи прагне Росія зірвати цей маршрут і чи водночас перевіряє готовність НАТО його захищати?

Коротко

З 5 до 23 жовтня вісім цивільних суден зазнали ударів; сім інцидентів сталися у виключній економічній зоні, один — у територіальних водах^[1],[2–13].
Royad Mammadov перевозило українську кукурудзу з Ізмаїла — прямий зв'язок одного удару з українським експортом. Водночас інші інциденти показують, що ризик поширився на сам маршрут незалежно від вантажу^[2],[15].
Така географія робить економічний тиск на дунайське судноплавство найбільш переконливою інтерпретацією серії. Ризик для суден, страхування й фрахту поширюється також на молдовські та румунські порти.
Удари відбуваються поблизу держав НАТО, але інцидент у виключній економічній зоні не тотожний нападу на територію країни Альянсу. На тлі порушень повітряного простору, диверсій та інших гібридних атак Росії в Європі ці інциденти можна розглядати як частину ширшої гібридної агресії Москви — стратегії тиску на Україну й перевірки реакції НАТО^[16],[17].

Чи йдеться про випробування НАТО?

Таку версію висловлювали кілька медіа. Агентство Associated Press (AP) писало про побоювання, що Росія тестує реакцію НАТО^[18], Maritime Executive — про можливе зондування слабкості Альянсу в Чорному морі^[19]. Урсула фон дер Ляєн назвала удари ще одним фронтом ескалації^[20]. У Болгарії порушували питання статті 4 Північноатлантичного договору, а Європарламент закликав розглянути морську операцію ЄС^[21].

Така версія має підстави: атаки відбувалися поблизу країн НАТО, а частина — у виключній економічній зоні, де повноваження прибережної держави обмежені. Водночас склад уражених цілей вказує на тиск передусім на транспортний маршрут: атак зазнали торговельні судна, тоді як румунські й болгарські порти, військові кораблі та платформи не були цілями. Москва також не пов'язувала ці судна з НАТО у своїх публічних заявах.

Натомість маршрути вказують на тиск на дунайський судноплавний коридор як основну ціль серії. Це краще пояснює вибір уражених суден, ніж версія про безпосередню атаку на НАТО. І ширший контекст є: у жовтні Європейська рада окремо вказала на посилення гібридних атак і диверсій поряд із повторними порушеннями повітряного простору й територіальних вод держав ЄС^[16]. У серпні НАТО поклало на Росію відповідальність за порушення повітряного простору Польщі й Румунії та пов’язало ці інциденти з готовністю Москви йти на ризик^[17]. На цьому тлі, з огляду на повторюваність інцидентів, їхню географію та ширший контекст російських гібридних дій у Європі, логічно припустити, що удари по торговельних суднах є частиною ширшої стратегії Москви: тиснути на Україну й водночас перевіряти межі реакції Альянсу.

Маршрути ведуть до Дунаю

Карта дунайського морського коридору та приблизних місць ударів по суднах 5–23 жовтня 2026 року. Пунктиром позначено судноплавний коридор; сині позначки біля Суліни — серпнева черга суден. — **Мал. 1. Дунайський шлях і приблизні точки ударів, 5–23 жовтня 2026.** Сім інцидентів припали на виключну економічну зону, один — на територіальні води. Позиції приблизні й відтворені за повідомленнями про відстань від берега.

Ще 2 грудня 2025 року Путін заявив, що Росія розширить удари на портові об'єкти й судна, які заходять в українські порти, а «найрадикальніший» спосіб — відрізати Україну від моря^[22]. У липні 2026 року після російських атак судноплавство в портах Великої Одеси фактично зупинилося^[23],[24]. Трафік переорієнтувався на Дунай; наприкінці серпня біля Суліни чекали проходу 50–80 суден^[25],[26]. У жовтні удари дісталися й цього маршруту^[1],[2–13]. Така послідовність узгоджується із заявленою Путіним логікою розширення тиску на порти й судна, що забезпечують український морський експорт. Водночас атаки в морській зоні держав НАТО створюють ризик для їхнього судноплавства й ставлять питання про реакцію Альянсу.

16 жовтня речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що доказів причетності будь-якої сторони до ударів немає, і водночас повторила, що судна зі зброєю для противника можуть вважатися законними цілями^[27],[28]. Вона не стверджувала, що на атакованих суднах була зброя. Окрема заява Міноборони Росії того тижня стосувалася двох суховантажів у Бузькому лимані біля Миколаєва^[29].

Страховики оцінюють воєнний ризик з урахуванням маршруту й зон плавання, характеристик судна, вантажу та строку покриття^[30],[31]. Для рейсів через окремі зони підвищеного ризику судновласник має заздалегідь повідомити андеррайтера; додаткову премію визначають індивідуально. За оцінкою фрахтового брокера й судновласника Костянтина Соболя, ставка страхування воєнного ризику для суден у Чорному морі зросла з 0,1% до 0,5% вартості судна за два тижні; рівень 0,5% страховики підтвердили станом на 6 жовтня^[32]. Турецька асоціація страховиків також повідомила про зростання ставок у кілька разів на окремих маршрутах, водночас наголосивши, що ціна залежить від конкретного судна, вантажу, маршруту й умов покриття^[30]. Це ринкові оцінки для певного періоду, а не універсальний тариф для всіх рейсів.

Коли ризик виникає біля входу до Дунаю, він зачіпає не лише судна з українським вантажем, а весь рух до Бреїли, Галаца, Суліни, Ізмаїла й Рені. Так локальні удари можуть створити ширший економічний тиск на дунайський коридор.

Чому виключна економічна зона ускладнює відповідь?

Правовий статус акваторії визначає межі повноважень прибережної держави та її обов’язків щодо іноземних суден.

Сім ударів сталися у виключних економічних зонах Румунії та Болгарії — акваторіях, що не є їхніми територіальними водами^[1],[2–13]. Це важлива правова відмінність: прибережна держава має у ВЕЗ визначені права й юрисдикцію, але не повний суверенітет; інші держави зберігають свободу судноплавства^[33]. Тому удар у ВЕЗ не можна автоматично описувати як удар по території НАТО. Конвенція покладає на державу прапора юрисдикцію й контроль над судном у технічних, адміністративних і соціальних питаннях та обов’язки щодо безпеки судноплавства. Водночас вона не встановлює загального обов’язку прибережної держави захищати кожне іноземне торговельне судно від атак у її ВЕЗ^[33].

Румунська міністерка закордонних справ Оана Цою поклала на Росію повну відповідальність, а президент Нікушор Дан назвав інцидент із Khoryv наслідком російської агресії проти України^[13],[34]. Публічних доказів походження дронів не оприлюднили^[35]; болгарський прем’єр Румен Радев визнав, що логіка вказує на Росію, але довести це неможливо^[18].

Стриманість реакції помітна в порівнянні з липнем: після інциденту з дроном над сушею, уламки якого прокуратура пов’язала з російським безпілотником, Румунія вислала працівника російського посольства й відкликала свого посла^[36]. Після жовтневих атак Бухарест публічно звинуватив Росію, але нових дипломатичних заходів у наведених повідомленнях не було^[13],[34]. Болгарія викликала російську послиню^[37], проте до статті 4 не звернулася^[38]. Європарламент окремо розкритикував слабкість дипломатичної відповіді Софії^[21],[39]. Отже, статус ВЕЗ пояснює, чому ці атаки не є автоматично нападом на територію Румунії чи Болгарії та чому міжнародне право не покладає на них загального обов’язку супроводжувати іноземні торговельні судна. Але він не позбавляє прибережні держави можливості реагувати. На тлі загиблих і повторних атак їхня політична й дипломатична відповідь залишилася стриманою.

Чому захист суден у морі складний

Перехоплення дрона в повітряному просторі країни й захист торговельного судна в морі — різні завдання. У першому випадку ППО може спиратися на наземні засоби спостереження й перехоплення; у другому потрібно виявити загрозу над водою та прикривати рухоме судно на маршруті. За повідомленнями, протягом перших восьми місяців 2026 року до повітряного простору Румунії зайшли 25 дронів, чотири з них збили^[40]; 17 жовтня F-16 перехопили ще два біля Суліни^[41]. Окремо Румунія інтегрувала в систему ППО наземний комплекс Merops, призначений виявляти, супроводжувати й нейтралізувати малі низьковисотні цілі^[42]. Повідомлення про жовтневі перехоплення біля Суліни називають F-16, тож немає підстав стверджувати, що там застосували Merops^[41]. Вартість самого засобу перехоплення може суттєво відрізнятися: близько 15 тисяч доларів за дрон-перехоплювач Merops проти 400–900 тисяч за ракету повітря—повітря AIM-9X для F-16^[43]. Однак повітряне перехоплення не дорівнює морському супроводу: новий румунський корвет надійшов у липні без ракет^[44],[45], а джерело в оборонному відомстві, цитоване AP, заявило, що кораблі не мають ППО проти дронів і супровід був би ризикованим^[18].

Болгарія від середини жовтня патрулювала територіальні води літаками F-16, MiG-29 і Su-25, а за морем спостерігали безпілотні системи^[46],[47]. Водночас командувач ВПС Ніколай Русев говорив про застарілі радари й очікуване надходження нових систем у 2028 році^[48]. Парламент схвалив закупівлю п’яти систем IRIS-T SLM 15 жовтня, але їх виробництво й постачання ще тривають^[49],[50]. Міністр оборони Димитар Стоянов заявив, що Болгарія не має зобов’язання, обов’язку чи права супроводжувати судна за межами територіальних вод^[51]. Патрулювання й спостереження, отже, не означають готової спроможності супроводжувати торговельні судна у ВЕЗ.

На цьому тлі Болгарія звернулася до НАТО по допомогу, попросивши надати бойову авіацію й протидронові системи^[52]. Відповідь Північноатлантичної ради включала патрульні літаки, радари, фахівців із вибухових пристроїв, розвідників і безпілотники, але не кораблі чи конкретно названі протидронові системи^[53]. США направили над морем P-8A Poseidon для патрулювання й розвідки^[54]. Сам літак має протичовнові та протикорабельні ударні спроможності^[55], однак не є спеціалізованим засобом перехоплення повітряних дронів; про його озброєння чи застосування ударних спроможностей під час цієї місії не повідомляли. Можливість залучення кораблів нечорноморських держав додатково обмежує Конвенція Монтре^[56]. Анонсований у червні спільний центр морської безпеки в Констанці й Варні, за наявними повідомленнями, ще не запрацював^[57],[58].

Український досвід показує, що повітряні дрони й ракети можуть діставати російські кораблі навіть на головній базі флоту. У серпні 2026 року комбінований удар по Новоросійську пошкодив щонайменше чотири кораблі^[59],[60]. Це сталося в порту, тож епізод не є прямою моделлю захисту торговельного судна в русі. У відкритому морі завдання інше: виявити загрозу на підльоті й забезпечити судну прикриття протягом маршруту. Тож питання не лише в тому, чи здатні союзники збити окремий дрон, а й у тому, чи можуть вони тривало захищати цивільне судноплавство засобами, вартість яких відповідає масштабу загрози.

У випадку біля Суліни НАТО посилило спостереження й обмін розвідданими, а румунські F-16 перехоплювали окремі дрони^{[41],[53],[54]}. Водночас наземний Merops не є засобом супроводу суден, а окремої місії захисту торговельного коридору не оголосили. Наявні дії демонструють спроможність реагувати на окремі інциденти, але ще не готову й економічно стійку систему захисту цивільного судноплавства в морі.

Які вигоди може отримувати Росія

Якщо метою є послаблення українського морського експорту, географія ударів створює для Росії кілька потенційних вигод:

Економічний тиск без необхідності щоразу вражати український порт. Загроза на підходах до Суліни може збільшувати страхові премії, фрахт і час очікування для всього дунайського маршруту.
Побічний вплив на сусідні країни. Румунські й молдовські порти та перевезення можуть зазнавати збоїв навіть тоді, коли судно не везе український вантаж. Це підвищує регіональну ціну безпеки коридору й ускладнює атрибуцію політичного ефекту.
Перенесення частини витрат на судновласників і страховиків. Повторювані інциденти створюють стимули уникати ризикових рейсів, навіть без формальної блокади.
Перевірка меж відповіді НАТО. Дії поблизу ВЕЗ держав Альянсу ставлять питання про готовність союзників перехоплювати дрони або супроводжувати цивільні судна. Якщо реакція обмежується спостереженням і заявами, це може бути витлумачено Москвою як простір для подальшого тиску.
Використання неоднозначності. Відсутність публічної атрибуції кожного удару дає змогу заперечувати причетність, а водночас зберігати загрозу для судноплавства.

Серед цих ефектів найкраще простежується економічний механізм: загроза судноплавству на Дунаї підвищує ризики для українського експорту й ширшого регіонального руху. Випробування НАТО — правдоподібне додаткове пояснення в контексті ширшого протистояння.

Висновок

Географія інцидентів охоплює дунайський коридор на вході, біля Суліни та на виході з нього. Повторюваність ударів свідчить про системний економічний тиск на цей маршрут — критично важливий для українського експорту після зупинки портів Великої Одеси.

Удари поблизу Румунії та Болгарії ставлять гостріше питання: чи готовий Альянс відкрито протидіяти російським гібридним атакам, коли Москва заперечує причетність, а публічних доказів щодо кожного запуску немає^{[27],[35],[16],[17]}? Така невизначеність залишає Росії простір для заперечення, тоді як реакція союзників поки зосередилася на спостереженні й розвідці — без окремої місії супроводу суден. Це показує розрив між фіксацією загрози та готовністю фізично захищати торговельний маршрут.

Джерела (60)